Північній Америці та Північній Євразії (по 1/6 світових площ). Найбільш розораною є Західна й Центральна Європа, де в середньому під землеробством використовується понад 1/3 землі, а в окремих країнах навіть 1/2 і більше, наприклад, в Україні, Італії, Польщі, Угорщині, Нідерландах, Данії тощо. Інтенсивно розорані також історичні райони землеробства в Азії, особливо в Східному Китаї, на Індо-Гангській низовині та в дельтах великих річок. Серед країн світу найбільші земельні ресурси мають країни СНД (особливо Росія, Україна, Казахстан), СІЛА, Індія, Китай, Бразилія, Канада, Австралія (табл. 12).

Основним соціально-економічним чинником сільськогосподарського виробництва є аграрні відносини, що залежать від способу виробництва, форми земельної власності, характеру землекористування.

В економічно розвинутих країнах більша частина земельного фонду і основні продуктивні можливості сільськогосподарського виробництва зосереджені в фермерських господарствах. Основою організації виробництва є сімейна ферма (з мінімальним використанням найманої робочої сили). Частина землі належить державі (1/4-1/3 площі), а також великим монополіям агробізнесу і церкві.

У країнах, що розвиваються, картина більш строката. Пересічно понад 1/2 площ є общинними землеволодіннями або обробляються дрібними сімейними господарствами. Виробництво тут напівнатуральне або дрібнотоварне. Другий за площею (але основ-