ний за виробництвом) сектор землекористування — великі землеволодіння. В Латинській Америці — це великі латифундії (фазенди), в країнах Азії та Африки — землеволодіння місцевих феодалів (султани, шейхи, племінні вожді тощо). Але феодальні відносини поступово замінюються капіталістичними, і все більшого значення набуває плантаційне (особливо в Латинській Америці та Південно-Східній Азії), місцями фермерське господарство.

У процесі перебудови знаходиться землеволодіння і агрови-робництво постсоціалістичних країн перехідної економіки. Колишні колгоспи, радгоспи, комуни перетворюються на кооперативи та агрофірми різних типів, поступово розгортається фермерське господарство, особливо в країнах Центральної Європи.

Іншими соціально-економічними чинниками, що визначають розвиток сільського господарства та агровиробничої сфери в цілому, є рівні його технічної оснащеності, хімізації, впровадження досягнень сільськогосподарської науки.

Основні риси географії землеробства. В наш час у землеробстві використовується 1,5 тис. видів культурних рослин. Сучасний стан цієї галузі людської діяльності — результат досвіду кількох тисячоліть, протягом яких землероби окультурювали корисні рослини, виводили їх нові сорти і гібриди. Розширювалися площі і географія вирощування культурних рослин. Основні райони рослинництва повністю збігаються з основними ареалами орних земель та багаторічних насаджень.

У структурі землеробства розрізняють вирощування: зернових (пшениці, рису, кукурудзи, жита, проса, гречки та ін.); технічних (олійних, цукристих, волокнистих), коренеплодів (картопля, маніок та ін.), овочевих, баштанних і садових культур, а також різноманітних субтропічних і тропічних фруктів та рослин, що дають тонізуючі продукти (чай, кава, какао, кола тощо). Найважливішою галуззю землеробства є зернове господарство. Під зерновими у світі знаходиться більша частина площ орних земель. Вони — основне джерело рослинних білків у харчуванні. Світове виробництво зерна в 2000-2002 pp. — понад 2 млрд тонн на рік: 1/4 виробництва припадає на пшеницю, 1/4 — на рис, 1/3 — на кукурудзу і близько 1/5 — на всі інші зернові (ячмінь, жито, просо, чумиза, гаолян, сорго та ін.). Перші 12 найбільших у світі виробників зерна дають 70 % продукції (табл. 13).

Основні райони вирощування пшениці зосереджені в Європі та Північній Євразії (Росія, Україна, Казахстан, Франція, ФРН, Італія тощо), Північній Америці (СІЛА, Канада), Азії (Китай, Індія, Туреччина, Пакистан тощо) (мал. 33 і 34).

Кукурудзи у світі щорічно збирають близько 600 млн тонн. Найбільшим її виробником є США (2/5 світового збору). Багато кукурудзи вирощують Китай, Бразилія, Мексика, Аргентина, Франція, Індія. Рису щороку вирощується теж близько 600 млн тонн: 1/3 його світового виробництва дає Китай, 1/5 — Індія,