а й одним з інтеграційних чинників виникнення міжгалузевих систем господарства як національних, так і світових. Подібний прорив став можливим завдяки сучасним системам освіти та значним затратам на наукові дослідження. Особливо великі досягнення у сфері освіти і наукових досліджень мають США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, малі промислово розвинуті країни Європи. Стало цілком очевидним, що для передових країн наявність наукового потенціалу і високоосвічених кадрів є значно ціннішим економічним ресурсом, ніж будь-який вид мінеральної сировини, а капіталовкладення в науку — це капіталовкладення в майбутнє.

Корінним чином змінилася технічна і технологічна база господарства світу. НТР розвивалася і вглиб — освоєні мікросвіт атома, генна інженерія, нові фізико-хімічні процеси; і вшир — у нових технічних конструкціях поєднано традиційні механічні та електричні системи з мікропроцесорною технікою, системи управління — з мережами електронно-обчислювальних і електронно-цифрових машин (ЕОМ і ЕЦМ) та кібернетичними пристроями. Про сучасний стан технічної і технологічної оснащеності тієї чи іншої країни можна зробити висновок, виходячи з обсягів виробництва та застосування ЕОМ і наукоємної продукції в цілому. На сьогодні понад 50% обсягу виробництва цих галузей припадає на США і Японію.

НТР також сприяла удосконаленню організації і управління господарством на всіх рівнях — від фірми до держави та її регіонів, вплинула і на розміщення господарства світу. Так, географія промисловості, що склалася під впливом чинників, які діяли в XIX — першій половині XX ст., доповнилася такими новими рисами:

відбулася переорієнтація базових матеріаломістких галузей промисловості від орієнтації на місцеву сировину до орієнтації на ринки збуту кінцевого продукту. Більшість промислових районів, що нині швидко і динамічно розвиваються, якраз не мають сировинних баз. Так, Японія, Франція, Італія, Республіка Корея на 9/10 залежать від довозу енергоносіїв, мінеральної сировини, але мають потужну енергетику і важку промисловість. Добувна промисловість зберігає провідне значення тільки в нових ресурсних районах окремих розвинутих країн (Канада, Австралія, ПАР тощо), у країнах, що розвиваються, та окремих постсоціалістичних країнах (Росія, Казахстан тощо);

основними центрами і регіонами, до яких тяжіє розміщення виробництва й інших видів економічної активності, стали осередки і території з передовою наукою та освітою. Територіальне поєднання освіти, науки, наукоємних виробництв стало типовим для великих столичних агломерацій і провідних промислових районів економічно розвинутих країн. У США — це райони Промислового поясу та Тихоокеанського узбережжя; в Європі — так зване індустріальне ядро Європи, що охоплює території від