В агропромисловому комплексі Японії зайнято майже 1/4 економічно активного населення, з них тільки 6% — у сільському, лісовому господарстві та рибальстві. АПК країни забезпечує близько 56% потреб у продовольстві (від рослинництва та тваринництва), але якщо до цього додати продукцію морських промислів (а морепродукти — винятково важливий компонент японської національної кухні), то рівень самозабезпечення країни продовольством досягає 62%.

Земель, придатних для землеробства, в Японії вкрай мало. У 2000 р. оброблялось 4,8 млн гектарів, на яких працювало 3,9 млн чоловік, зайнятих у сільському господарстві. Середні розміри фермерського господарства — трохи більше одного гектара. Виділяються гри галузі спеціалізації: рисосіяння, плодоовочівництво, тваринництво. Потреби в продукції інших галузей країна забезпечує за рахунок імпорту. Довозиться 9/10 пшениці, вся кукурудза, 92% бобів і сої, 80% цукру, близько 1/3 жирів та 2/5 м'яса.

В Японії склалися яскраво виявлені зони приміської і зональної спеціалізації сільського господарства. Важливою зоною приміської спеціалізації (м'ясо, молоко, овочі, фрукти, квіти) є територія мегалополісу Токайдо від долини Канто до долини Кінкі. Інші спеціалізовані зони — «рисовий пояс» Японії на північному сході та узбережжі Японського моря; північний схід Хоккайдо, що спеціалізується на молочному тваринництві та буряківництві; центральний високогірний район, який перейшов від шовківництва до вирощування овочів і фруктів. Південні зони субтропічного землеробства склалися на тихоокеанському узбережжі Сікоку і Кюсю.

Транспорт Японії виконує великий обсяг роботи як у внутрішніх, так і міжнародних перевезеннях. Практично всі внутрішні перевезення забезпечуються трьома видами транспорту: автомобільним, залізничним та морським каботажним; зовнішні вантажні — винятково морським, а пасажирські — повітряним.

Особливість формування та використання транспортної мережі на Японських островах — труднощі в її будівництві: дорого коштує земля, потрібно будувати велику кількість тунелів (довжина окремих перевищує 10 км), мостів, зокрема багатокілометрових мостів між островами, підводних тунелів (найбільший між Хонсю і Хоккайдо — 53 км) та ін. Але незважаючи на труднощі, мережа залізниць із швидкістю руху 200-250 км/год та швидкісних шосейних доріг поступово зв'язала всі основні економічні центри країни.

Найбільші морські порти: в Осакській затоці — Кобе, Осака, Сакаї; в Токійській затоці — Йокогама, Тіба, Кавасакі, Токіо; інші важливі — Нагоя, Сімідзу, Хіросіма, Фукуока, Нагасакі тощо.

Зовнішньоекономічні зв'язки. На Японію припадає (2000 р.) понад 5,5% імпорту та понад 7,5% експорту, 15% прямих зару-