тва — трохи менше 30%. У 90-ті роки більшість цих країн стала на шлях побудови ринкового господарства. Зросла їх кількість. На території колишнього Радянського Союзу виникло 15 незалежних держав, на території колишньої Югославії — 5, роз'єднались Чехія і Словаччина, а територія колишньої НДР ввійшла до складу ФРН.

Враховуючи особливості становлення суверенітету молодих незалежних держав, своєрідність динаміки і рівня завершеності економічних реформ, а також економіко-географічного положення, виділяють дві групи постсоціалістичних країн перехідної економіки.

До постсоціалістичних країн Євразії у Центральній Європі належать Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Республіка Сербія і Чорногорія, Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія; в Азії — Монголія.

Молодими незалежними державами на терені колишнього Радянського Союзу стали Росія, Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, Киргизька Республіка, Таджикистан, Туркменістан.

Майже всі вони є індустріальними або аграрно-індустріальни-ми країнами, і головні особливості їх господарства відзначаються наявністю цілком сформованого господарства, яке за своєю структурою мало відрізняється від структури господарства економічно розвинутих країн. Але на сучасному етапі пост-соціалістичним країнам бракує капіталу, і більшість галузей (особливо сільське господарство, легка промисловість, торгівля) використовує застарілі техніку і технології. В країнах тільки формуються сучасні організаційно-управлінські структури ринкового господарства. У них розпочалася економічна перебудова на ринкових засадах, і деякі держави вже досягли певних успіхів. Більш вдало зарекомендували себе польська, чеська та угорська моделі економічних реформ.

4. Країни, що розвиваються. Такими є понад 120 держав Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії, в яких проживає більша частина населення Землі. У другій половині XX ст. у країнах, що розвиваються, відбулися значні зміни: помітно зріс національний дохід, формується сучасне господарство, стабілізується їх місце в міжнародному поділі праці. Ці країни — важливий постачальник сировини на світовий ринок. З-поміж них є не тільки аграрні, а й аграрно-індустріальні. Проте на шляху самостійного розвитку країни, що розвиваються, зазнають значних труднощів, у багатьох з них поки що не розв'язана продовольча проблема. Гостро стоять проблеми зайнятості (водночас спосіб життя елітної верхівки населення подібний до способу життя буржуазії розвинутих країн). Усе це відбувається в умовах існування багатоукладності господарства, залежного