Узбекистан займає щодо країн регіону центральне положення. Країна має велику площу земель, придатних для зрошуваного землеробства, значні різноманітні поклади мінеральної сировини. Тут добувають газ і нафту, руди кольорових металів, графіт, озокерит. Відповідно розвивається видобування паливно-енергетичної (Ферганська долина) та рудної сировини (Алмалик) і посилюється значення таких галузей промисловості, як газова, хімічна, нафтохімічна, золотодобувна, кольорова металургія.

Пустельно-степові ландшафти рівнинних ділянок чергуються з пустельними (Кизилкум) і, поступово підвищуючись на схід, переходять у передгірні та гірські, де переважним заняттям населення є скотарство. У землеробстві, крім бавовницької спеціалізації, займаються вирощуванням овочів, баштанних культур, рису, пшениці. Усі сільськогосподарські культури потребують штучного зрошення. Тут діє розвинута система каналів: Великий, Південний і Південний Ферганський, Голод-ностепський та ін.

Узбекистан — найбільша за кількістю населення країна регіону. Державною мовою є узбецька (належить до тюркської групи алтайської мовної сім'ї). Узбеки становлять 71% населення, віросповідання — мусульмани. Життя та традиційна господарська діяльність концентруються в густо населених оазисах (Ферганська долина). Найбільші міста — давні центри культури — Ташкент, Самарканд (мал. 86), Бухара, Хіва (мал. 87) — також знаходяться в оазисах.

У територіальному поділі праці спеціалізація господарства країни визначається бавовницьким комплексом. До його складу входять підприємства первинного очищення бавовни та текстильні фабрики, що концентруються переважно в Ташкенті, Фергані, Маргілані, Самарканді, а також машинобудування (головний центр — Ташкент). Потреби комплексу спричинили розвиток виробництва мінеральних добрив (Чирчик, Фергана, Навої, Коканд).

Мал. 86. Самарканд. Мал. 87. Музейний комплекс Хіви Мавзолей Гур-Емір