Паливна промисловість. Основні постачальники енергоносіїв знаходяться в Азії (країни Перської затоки, а також Китай); в Англо-Америці (США і Канада); в Північній Євразії (Росія, а також за окремими видами палива Азербайджан, Туркмені-стан, Узбекистан, Казахстан). В Європі краще забезпечені енергоносіями Великобританія, ФРН, Польща, Норвегія. Основними ж споживачами є США, Канада в Північній Америці, країни Західної та Центральної Європи, Японія, Китай, а серед країн СНД — Росія і Україна.

Не всі країни мають власні енергоресурси. З провідних за економічним потенціалом цілком достатньо ними забезпечені тільки США, Росія, Китай, Великобританія, Канада, Австралія. Досить велика група країн покриває потреби власним паливом частково, наприклад, ФРН, Україна, Польща, Індія, Аргентина, Бразилія та ін. Але чимало з-поміж промислово розвинутих країн і таких, що практично не мають своїх енергоресурсів. Це Японія, Італія, Швеція, Республіка Корея.

Провідною галуззю енергетики є нафтова промисловість. Тривалий час у другій половині XX ст. економіка Європи, США та Японії розвивалась за рахунок дешевої нафти, видобуток якої в країнах, що розвиваються, контролювався нафтовими транснаціональними корпораціями. Але після створення в 1960 р. Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК), що взяла видобуток і продаж нафти в свої руки, ера «дешевої нафти» минула, нафтовим монополіям довелося ділитися прибутками. До того ж ускладнилися умови видобутку. Нафтодобувні фірми працюють у дедалі менш освоєних районах, значна частина нафти видобувається на морському шельфі, часом на великих глибинах. Політична нестабільність і конфлікти, особливо на Близькому Сході, також додають проблем у нафтовому бізнесі.

Мал. 29. Структура паливно-енергетичного балансу країн — найбільших споживачів енергії