Розпад супердержави, якою був СРСР, є результатом багатьох причин, серед яких найважливіші — нежиттєздатність соціально-економічної системи, що склалась, прагнення народів колишніх союзних республік до національно-політичної самостійності, небажання жити в тоталітарній партійно-бюрократичній системі, зростання національної свідомості, поширення національних рухів, загострення певною мірою міжреспубліканських і міжнаціональних відносин тощо.

Протягом 1991 р. незалежність і суверенітет проголосили всі колишні республіки Радянського Союзу, а 12 з них згодом утворили Співдружність Незалежних Держав (СНД). До складу СНД увійшли Росія, європейські країни (Україна, Білорусь, Молдова), країни Закавказзя (Грузія, Вірменія, Азербайджан) і країни Центральної Азії (Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан, Таджикистан).

З різним станом розвитку господарства та економічного потенціалу розпочали ці країни перебудову, тому й шляхи до світового співтовариства в державах СНД різні.

Економічна політика в колишньому Радянському Союзі була націлена на максимальну централізацію управління економікою при вузькій спеціалізації регіонів. Тому більшість значних за обсягами діяльності підприємств мали дуже розгалужені зв'язки, які охоплювали всю територію колишнього СРСР і соціалістичні європейські країни, що входили до Ради Економічної Взаємодопомоги (нині це країни Центральної Європи). Розрив цих адміністративно закріплених і часто економічно недоцільних зв'язків в умовах суспільної перебудови в усіх колишніх соціалістичних країнах призвів до економічної кризи, в окремих випадках посиленої військово-політичними конфліктами, до зниження життєвого рівня населення і викликав багато негативних суспільних явищ.

Різне спрямування та темпи проведення реформ зумовили, крім інтеграційних, певні дезінтеграційні процеси. З одного боку, Росія, взявши на себе роль правонаступника Радянського Союзу і маючи значний економічних потенціал, претендує на роль інтегратора в цій частині світу. З другого боку, кожна з країн, що входять до СНД, має власні інтереси та позиції щодо входження до світової спільноти. Між країнами зростає розрив у рівнях соціально-економічного розвитку, що ускладнює функціонування СНД як єдиного ринку.

Значний природно-ресурсний потенціал регіону є основою розвитку економіки країн СНД. Різноманітні природні умови, наявні мінерально-сировинні, гідроенергетичні, агрокліматичні, рослинні і тваринні ресурси, трудові навички населення та його етнокультурний потенціал сприяють розвитку господарства.

Паливно-енергетичні ресурси представлені кам'яним і бурим вугіллям, нафтою, газом, торфом, горючими сланцями, ураном. Найкраще забезпечені ними Росія і Казахстан. Решта країн СНД