лідок авантюристичної політики керівництва Китаю з 1958 р. почалися роки «великого стрибка». Було надмірно форсовано розвиток промисловості, а формою «вдосконалення» сільського господарства стало створення «народних комун». Почався економічний хаос, на подолання якого пішли роки. «Народні комуни» розукрупнили, селянам повернули частину усуспільненої власності і присадибні ділянки. Становище в економіці дещо нормалізувалось. З 1966 р. в Китаї почався період «культурної революції» — політичної кампанії, яку розгорнули ліворадикальні політичні сили. Внаслідок масових репресій було паралізовано діяльність господарських органів, знову дезорганізоване господарство країни. Завдяки проведенню системи заходів і цю кризу вдалося ліквідувати. В 70-ті роки економічний розвиток певною мірою стабілізувався.

У 1978 р. було проголошено курс на економічну реформу. Селяни одержали землю в довгострокову оренду, була впроваджена система сімейного підряду. Як результат — різко зросло виробництво сільськогосподарської продукції. Розпочалися реформи і в промисловості. Розширилась самостійність підприємств. Водночас у зовнішньоекономічній діяльності Китай перейшов до політики «відкритих дверей», тобто до політики співробітництва з усіма державами, використання іноземного капіталу, створення вільних економічних зон.

Оцінка сучасного рівня економічного розвитку Китайської Народної Республіки є досить неоднозначною. З одного боку, КНР — велика держава, що за абсолютними показниками поступається небагатьом країнам світу. Країна має великі можливості в енергетиці (третє місце в світі за видобутком паливних корисних копалин, зокрема перше — за видобутком вугілля), посідає перше-друге місце за виробництвом сталі, перше — за виробництвом зерна і тканин. У КНР розвинуті космічна і атомна промисловість, нафтохімія й електроніка. З другого боку, виробництво промислової і сільськогосподарської продукції на душу населення порівняно невелике.

За останні десятиліття у КНР докорінно змінилася галузева структура господарства. На кінець XX ст. співвідношення в структурі ВВП оцінюється так: промисловість — 1/2, сільське господарство близько 1/3. Отже, структура ВВП Китаю наблизилась до індустріально-аграрних структур економічно розвинутих країн. Але за рівнем продуктивності праці сільське господарство має показники значно нижчі порівняно з промисловістю. Крім того, для економічної системи характерні недосконала інфраструктура і порівняно низький технологічний рівень цивільних галузей промисловості.

Промисловість. У КНР створено потужну багатогалузеву промисловість. Поряд з традиційними (текстильна, вугільна, металургійна) виникли і такі нові галузі промисловості, як нафтодобувна і нафтопереробна, хімічна, авіаційна, космічна, електронна.